Егоїзм - цікава штука. А людина - загадкове, часом, ірраціональне, соціальне створіння, яке за тисячоліття еволюції досягло прогресу настільки великого, що ми маємо можливість полетіти на місяць, виростити організм в лабораторних умовах, а ділитись емоціями, які були колективним продуктом, а не чимось сокровенним, так до кінця і не навчились. Звідки така жага залишити пережите собі? Закрити за сімома замками, в найглибшій комірці спогадів, і так, щоб навіть власне я поверталось лише тоді, коли ніхто більше не бачить.
Бо погляд видасть все.
Найцінніші речі, як правило, не коштуватимуть цілого статку. Теплу розмову не купиш, міцні обійми, посмішку, яка була лише для тебе, час, проведений за ввічливою розмовою про всі дрібниці світу, лиш би не головне, не виторгуєш ні за євро, ні за фунти стерлінги.
Вперше познайомившись з творчістю цих гучних джентельменів, мене відразу навчили приємностям: рамки можуть стиратися, і за це не обов`язково виставлять рахунок.
Але дещо таки вартує всіх грошей світу, і навіть більше: кожен залишений на тілі слід від чужих ліктів, безсонна ніч на верхній боковій плацкарту, кожна година в очікуванні на концерт в холодну березневу пору, це вартувало тих двох вечорів, проведених з чотирма неймовірно харизматичними британцями, і +- сотнями інших, таких чужих, і таких, раптом, знайомих людей.
Не брехатиму, що я сподівалась на дещо змінений сетлист, але вдячна своїй традиції заслуховувати до нудоти пісні, які подобались найменше в пост-концертній ейфорії [я хотіла сказати депресії? What? What?]. Так, пісня з альбому, якому вже 10 років, «Hectic» звучала в моїй квартирі стільки разів, що я здивуюсь, якщо діти по сусідству досі не розмовлять з британським акцентом.
Перевагa гуртів з таким багажем досвіду і років за плечима в тому, що ви навряд впізнаєте вокал, коли почуєте пісні десятирічної давності вживу. На щастя, соліст Enter Shikari з роками звучить все краще і професійніше, а не навпаки - втрачає голос, як це сталось з відомими трендовими гуртами. До прикладу, ввімкніть студійну версію Mothership, і послухайте запис нещодавнього живого виконання. Якщо вас це не приємно шокує, то 99%, що ви брешете :)
Як лондонська погода, так і мій настрій змінювався під час концертів. Я почувалась настільки щасливою в ці дні, що сама собі здивувалась, коли сльози полились рікою в найбільш неочікуваний момент і, тим більше, під час найменш неочікуваної пісні. Не пам’ятаю, щоб трек Undercover Agents змушував мене плакати так гірко, як дитина, яка щойно розбила коліно, впавши з гойдалки. Але я точно очікувала сліз на частині перед новою піснею Stop The Clocks. Я не ділитимусь своїм скарбом, адже він схований вже надто далеко, але залишу мапу, для заблукавших своїх же думок, з бірюзовою міткою тут, в разі крайньої необхідності:
We’ll embark on our great voyage to the sun
Or we’ll be 90 million miles from anything or anyone
З часу зустрічі з весною і щастям минуло зовсім мало часу, а я досі щодня слухаю голос, який вже півтора року вчить мене бути кращою. Добрішою. Бути частинкою світу, в якому я - хоча лише пазл, але, відчуваю, можу змінити все, лиш би далі звучала музика.
Текст: Христина Корецька
Фото: Таша Дудка, Христина Корецька