Ви колись мріяли про самостійну подорож? Кинути все і поїхати в іншу країну, присвятивши час тільки собі і своїм відчуттям? Грузія саме для вас! Це ідеальна країна для самостійної подорожі. Тут легко орієнтуватись без карт і підказок, так ніби завжди знаєш, куди треба йти. Тут безпечно і спокійно, тепло і вільно, тут відкриті люди, які завжди допоможуть. Взагалі столиця Грузії ー Тбілісі ー складає враження міста, в якому просто неможливо загубитись.
З аеропорту до старої частини міста я добиралась звичайним автобусним маршрутом №37, який зупиняється біля центрального виходу. Кондуктор посміхався і розпитував у пасажирів, хто з якої країни прилетів і пообіцяв підказати, на якій зупинці треба вийти. Це вже налаштовувало на позитивну подорож. Ще приємніше я була здивована, коли молодий грузин придбав мені проїзний квиток, тому що в мене не було дрібних грошей. Зробив він це дуже легко і без слів: просто купив квиток, мовчки дав мені в руки і посміхнувся. Я подумала: «Ось це саме та Грузія, в яку я їхала і про яку так багато чула. Саме та Грузія з привітними людьми і теплим сонцем».
А сонце було справді тепле: +25 на початку травня ー це те, чого так хочеться після затяжної зими. Мій готель знаходився в старій частині міста, на даху якого була тераса з неймовірною панорамою на місто: старий, зі скрипучими сходами, великими дерев’яними балконами і, звичайно ж, великими кольоровими килимами на перилах, які додавали справжньої грузинської атмосфери. Тут було так затишно, наче я приїхала до друзів в гості.
Перше, що повинен зробити будь-який турист в Грузії – це скуштувати місцеву кухню! Я не стала виключенням. Гранатовий і апельсиновий фреші ви зможете знайти майже в кожному другому подвір’ї старого міста, його приготують безпосередньо перед вами і для вас. Спробувати їх обов’язково треба, ви будете здивовані з того, які вони солодкі і який у них насичений смак і аромат.
Також є чурчхела (горіхи у виноградному сиропі), хачапурі по-аджарськи (традиційна хлібна страва з сиром), бадріджані (баклажани, фаршировані горіхами) і багато-багато іншого, що аж очі розбігаються. Ну і, звісно, вино всіх сортів і видів. Також приємною несподіванкою була величезна кількість фруктів. Коли в Україні на початку травня залишається ще тільки мріяти про полуницю і абрикоси, в Грузії їх продають на кожному кроці. Ще ут можна скуштувати вже помиті і порізані ківі та ананаси, солодкі та соковиті. Просто купуй і насолоджуйся. Безперечно Грузія – це гастрономічна мекка і тепер я це знаю точно.
Тбілісі ー це місто, яке вміє гармонійно поєднувати контрасти. Тут громадський поєднаний з природою, сучасна архітектура вписана в історичну забудову, в старій частині міста розміщені церкви, мечеті і синагоги, які співіснують між собою. Можливо, саме через це, коли я приїхала сюди, то не відчувала себе білою вороною чи туристом, який вибивається з загального життя столиці, я була частиною цього простору. Тут просто неможливо почуватися самотнім. І це ще одна причина, чому сюди варто їхати у соло відпустку.
Про столицю Грузії можна писати багато і про місця, які варто відвідати, теж. Кожен може знайти тут відпочинок до душі: ресторани зі смачною їжею та винні магазини, сірчані лазні Абанотубані, арт-галереї та музеї, фортеці та собори, канатна дорога та фунікулер. Але я напишу про своє улюблене місце ー Національний ботанічний сад Грузії. Місце, в якому живе гармонія і спокій, в якому тихо і прохолодно і так мало людей, що чути шум водоспаду і спів птахів, а запах троянд і акацій настільки сильний, що аж не віриться, що квіти можуть так пахнути. Це місце, в якому час зупиняється: хочеться просто сидіти на газоні десь у затінку і насолоджуватись моментом, це місце, в яке хочеться повертатись знову і знову. І я поверталась. Тричі. Тепер, коли я згадую про Грузію, я перш за все уявляю цей сад і спокій, який там живе.
Природа в Грузії така ж багатогранна, як і життя в столиці та характер самих грузинів. Ще одним великим захоплення для мене стали тутешні гори. Степанцмінда або Казбеґі – місце на відстані 165 км на північ від Тбілісі. Ці гори захоплюють з першого погляду своєю монументальністю, величчю і красою. Вони зовсім не схожі на українські. Такі стрімкі і, водночас, спокійні. Це неймовірне відчуття, коли стоїш на горі і дивишся, як хмари пропливають внизу над містом. Скільки я там була, стільки і не могла повірити, що бачу це все насправді, що це реальність, що це відбувається зі мною, тут і тепер. 
А ще я зрозуміла альпіністів, чому вони стільки часу і сил витрачають на підкорення вершин. Ці гори закликають до себе, вони заворожують і відкривають неймовірну красу і велич природи. Складається враження, що б там не відбувалось у світі, природа завжди переможе.
На завершення хочу сказати: не бійтесь подорожувати самі. Довіряйте своїм почуттям і бажанням, вони вас ніколи не підведуть. І я точно можу сказати, що кожна подорож змінює людину зсередини. Це досвід, який назавжди з вами.
Текст та фото: Олександра Стьоганцева