Корея – країна, де прогрес не вбиває, а оберігає природу, країна, де гармонійно поєднується минуле та майбутнє. Корейські митці споконвіків намагаються піймати ту мить єднання і разом з бібліотекою Urban та корейським центром "Ханмаді" у місті Лева ми слухали корейську поезію та мали змогу відчути чаруючу мелодику незвичних для нас віршів.
На початку лектор показала нам кілька фото природи Кореї і розповіла, що поняття «сад» у Кореї трішки відрізняється від нашого. У нас це щось не більше за територію, біля будинку, місце, де можна поставити альтанку чи посадити квітку. У Кореї ж все по-іншому. Сад для них асоціюється зі спокоєм, з можливістю прогулятися та відпочити від мирської метушні. І їхні сади дійсно вражають своєю територією. Наприклад, Hwadamsup – сад у горах, буквально в 40 хвилинах від Сеулу чи Oedo – сад з видом на океан. Також лектор порекомендувала відвідати Корею зимою і скуштувати гарячої їжі. Під час презентації картинки їжі та природи почергово змінювали одна одну.
Коли ж нам показали усю красу Кореї, прийшла черга розповісти і про вірші, на які вона надихала. Для цього лектор обрала не сучасні вірші. Каже, що сучасні не такі, не чіпають душу. Вона обрала вірші, які відчуває. Розповім про те, що найбільше мені запам’яталося.
Baek Seok (1922-1996) – хороша людина! (так наголосила лектор. Здається, у Кореї це має велике значення) писав і про їжу (я ж казала, тут їжу дуже цінують), і про бідність, і про корейські традиції, і про самотність душі, і про любов. Поезія Baek Seok переповнена кольорами та образами. Його слова були простими, а теми, на які він писав – зрозумілі кожному. Через японську колонізацію він бачив, що корейські традиції забуваються, свобода притуплюється і тому намагався своїми віршами передати той неповторний смак просторів і образів, на які багата Корея. Найбільше мене вразив його вірш, який носить назву «Я, Наташа і Білий осел».
Natasha, the White Donkey, and Me
Tonight the snow falls endlessly
because I, a poor man,
love the beautiful Natasha.
I love Natasha,
the snow falls endlessly,
and I sit alone, drinking rice wine.
Drinking rice wine, I think:
the night the snow falls endlessly
I would like to ride, with Natasha, upon a white donkey
to a remote, mournful mountain village and live in a cottage.
The snow falls endlessly.
I love Natasha.
Natasha must be coming.
She has already come in quietly and tells me:
“You throw away such a thing as the world because it’s muddled,
but going to a remote mountain doesn’t mean you lose it all.”
The snow falls endlessly,
the beautiful Natasha will love me,
and somewhere the white donkey, too, will cry out,
delighted with tonight.
Переклад: Chae-Pyong Song та Anne Rashid
나와 나타샤와 흰 당나귀
가난한 내가
아름다운 나타샤를 사랑해서
오늘밤은 푹푹 눈이 나린다
나타샤를 사랑은 하고
눈은 푹푹 날리고
나는 혼자 쓸쓸히 앉어 소주(燒酒)를 마신다
소주(燒酒)를 마시며 생각한다
나타샤와 나는
눈이 푹푹 쌓이는 밤 흰 당나귀 타고
산골로 가자 출출이 우는 깊은 산골로 가 마가리에 살자
눈은 푹푹 나리고
나는 나타샤를 생각하고
나타샤가 아니올 리 없다
언제 벌써 내 속에 고조곤히 와 이야기한다
산골로 가는 것은 세상한테 지는 것이 아니다
세상 같은 건 더러워 버리는 것이다
눈은 푹푹 나리고
아름다운 나타샤는 나를 사랑하고
어데서 흰 당나귀도 오늘밤이 좋아서 응앙응앙 울을 것이다
Yun Dong-ju (1917-1945) майже у всіх своїх віршах рахував зорі, але так і не дорахував їх до кінця. Бо ж навіщо поспішати, молодість тільки розпочалася і завтра буде ще одна ніч, аби рахувати зорі. Ось така поверхнева суть його поезії. Але, якщо зазирнути глибше, то можна наткнутися на конфлікт життя і смерті, світла та темряви. Його вірші пронизані безжалісним самоаналізом і занепокоєнням темними реаліями того часу. Він тривожиться, що не в змозі вести сумлінний спосіб життя у той період похмурих соціальних реалій. «Я хочу прожити життя без сорому», – говорить автор. І, звичайно ж, корейці його дуже люблять. Його вірш «서시» був використаний в рекламі Kia.
Prologue
Until the day I die
I long to have no speck of shame
when I gaze up toward heaven,
so I have tormented myself,
even when the wind stirs the leaves.
With a heart that sings the stars,
I will love all dying things.
And I will walk the way
that has been given to me.
Tonight, again, the wind brushes the stars.
서시
죽는 날까지 하늘을 우러러
한 점 부끄럼이 없기를,
잎새에 이는 바람에도
나는 괴로워했다.
별을 노래하는 마음으로
모든 죽어 가는 것을 사랑해야지.
그리고 나한테 주어진 길을
걸어가야겠다.
오늘 밤에도 별이 바람에 스치운다.
Jeong Ji-yong (1902-1950). Його взагалі порівняли із нашим Шевченком. Jeong Ji-yong хоч і народився в Кореї, проте освіту здобував в Японії. Він вважається найважливішим поетом, що вийшов з модерністського руху в Кореї, по суті, першим сучасним корейським поетом. Більшість свого життя він був вимушений провести далеко від свого дому, тому головною темою його віршів є туга за домівкою, за природою Кореї. Взагалі, про його вірші було заборонено публічно говорити аж до березня 1988 року. У 1995 році його найвідомішу поему «Ностальгія» була покладено на музику. Вона передає те почуття смутку за батьківщиною і ностальгію за втраченим раєм під час японської колонізації: «Чи можна коли-небудь забути те місце, хоча б у своїх мріях?».
Nostalgia
This is the place
where, toward the eastern end of that vast field,
the small brook that babbles old stories turns around,
and the brindled cow
cries sadly and slowly in golden glow
How could you forget this place even in a dream?
This is the place
where, when ashes in the clay stove get cold,
the sound of the night wind on the empty field runs like a horse,
and the old Father overcome with shallow sleepiness
lays himself down, propped up by a straw pillow
How could you forget this place even in a dream?
This is the place
where, longing for the blue light of the sky,
my heart has grown in this soil–
it would drench itself in the grassy dew
in search of the arrows I shot at random
How could you forget this place even in a dream?
This is the place
where the young sister would run, her hair flying behind her ears,
like the night waves that dance upon the legendary sea,
and the ordinary-looking wife,
with her feet bare in the field for all four seasons,
would glean through what remains with the hot sunlight on her back
How could you forget this place even in a dream?
This is the place
where the stars sparsely dot the sky
and shuffle their footsteps toward the unknown sand castle,
the frosty crows pass by the poor rooftop, howling,
and family sits around the faint light to talk together softly
How could you forget this place even in a dream?
Переклад: Chae-Pyong Song та Anne Rashid
향수
넓은 벌 동쪽 끝으로
옛이야기 지줄대는 실개천이 휘돌아 나가고,
얼룩백이 황소가
해설피 금빛 게으른 울음을 우는 곳.
그 곳이 차마 꿈엔들 잊힐 리야.
질화로에 재가 식어지면,
비인 밭에 밤바람 소리 말을 달리고,
엷은 졸음에 겨운 늙으신 아버지가
짚베개를 돋워 고이시는 곳.
그 곳이 차마 꿈엔들 잊힐 리야.
흙에서 자란 내 마음
파아란 하늘 빛이 그리워
함부로 쏜 화살을 찾으러
풀섶 이슬에 함초롬 휘적시던 곳.
그 곳이 차마 꿈엔들 잊힐 리야.
전설(傳說) 바다에 춤추는 밤 물결 같은
검은 귀밑머리 날리는 어린 누이와
아무렇지도 않고 예쁠 것도 없는,
사철 발 벗은 아내가
따가운 햇살을 등에 지고 이삭 줍던 곳.
그 곳이 차마 꿈엔들 잊힐 리야.
하늘에는 성근 별
알 수도 없는 모래성으로 발을 옮기고,
서리 까마귀 우지짖고 지나가는 초라한 지붕,
흐릿한 불빛에 돌아앉아 도란도란거리는 곳.
그 곳이 차마 꿈엔들 잊힐 리야.
Так ми змогли хоч трішки відчути прохолодний океанський бриз корейської поезії та зрозуміти, що найсокровенніші моменти життя настають тоді, коли ти наодинці з природою.
Текст: Мар'яна Телючик
Вірші взяті з сайту Korean Poetry in Translation
Наші враження від поїздки в Сеул можна прочитати тут