Моя подорож у Норвегію – давно омріяна і, здавалось, нездійсненна. Суворі гори, озера, в яких видно дно, різнокольорові казкові будиночки, ранки під шум водоспадів та кришталево чисте гірське повітря – у свої 22 я нарешті змогла побачити це на власні очі. І це було нереально круто.
Норвегія – не типова туристична країна. Вона не зустрічає тебе мільйоном “лампових” інстаграмних кав’ярень і сувенірних крамниць зі всіляким мотлохом “на згадку”. Туди потрібно їхати задля єднання з природою та активного відпочинку, адже серед такої атмосфери відчуваєш себе по-особливому і “перезавантажуєшся”.
Я мала можливість об’їхати всю країну з півночі на південь і впевнено можу сказати, що в нас із Норвегією склалося. Я її полюбила.
Перша зупинка – Ставангер. Вийшовши з літака, мене зустріла доволі мерзотна погода із дощем та пронизливим вітром. Для північної країни це норма, тому я видихнула і змирилась. Якщо турист ви не бюджетний, то відразу на території аеропорту можна орендувати авто і вирушати на зустріч пригодам, в іншому випадку – громадський транспорт. Мій варіант – перший, тому я закинула речі в авто і в першу чергу махнула до моря. В таку погоду воно особливе, а надто море північне. Його не порівняєш ні з чим. Без зайвих слів вдихай його запах і слухай шум. Я б стояла так цілий день.
Ставангер компактний. Затишна набережна, будиночки, озеро, стара готична церква, парк. За день можна обійти його повністю. Також у центрі є гарне озеро. Найприкольніше, що точно варто побачити – житловий квартал. Вузенькі звивисті вулички і дерев’яні будинки, завішані квітами, відразу впадають в око. Як і тут, так і за всю подорож біля помешкань не було нікого, з чого здається, що все несправжнє і тут ніхто не живе. Хоча у вікні одного з них я все ж побачила якогось хлопця.
Що мене здивувало в Норвегії, так це те, що скандинави доволі шумні, емоційні та балакучі. Такий собі розрив шаблону, тому що мені завжди здавалося, що вони дуже стримані та не надто люблять спілкуватися. Також вони відмінно розмовляють англійською, тому проблем із комунікацією тут у вас точно не виникне. Звичайно, раптом хтось знає норвезьку, то взагалі немає про що турбуватися)
Походи в гори – річ важкувата, але точно того варта. Особливо, якщо ти у Скандинавії. Перша моя точка – Prejkestolen або ж Кафедра проповідника – must visit для кожного туриста. Це один із найвідвідуваніших маршрутів Норвегії після Трольтунги (Язика троля). З цієї пласкої скелі відкривається просто нереальний вид на фьорд і ті чотири години, які я витратила на підйом, виправдали себе. Майже вся дорога — це величезне і слизьке каміння, круті підйоми та обриви, тому треба бути дуже обережним, витривалим та мати хороше трекінгове взуття. Я, до речі, бачила китаянку у звичайних кедах, яка травмувала ногу.
На скелі можна посидіти, звісивши ноги донизу, пороздивлятися нереальні пейзажі і пароплави, які з такої висоти здаються настільки малесенькими, наче можуть поміститися на долоні.
Похід закінчився, час було їхати на місце ночівлі. Перша зупинка – типовий для Норвегії кемпінг: дві кімнатки з двоповерховими ліжками і кухня-вітальня. Доволі затишно, чудовий вигляд з вікна, але тіснувато.
Кемпінг типовий, зате правила в ньому такими не назвеш. Найдивнішим стало те, що там потрібно було орендувати постіль і рушники, інакше спатимеш на голому матраці. Досвідчені туристи возять білизну з собою або ж купують її в місцевій IKEA, проте нас життя до такого не готувало. Вибирати не доводилося, оренда так оренда. Плюс на кухні висить список всього того, що потрібно зробити при виселенні. Наприклад, пропилососити, помити все і так далі. Інакше за прибирання потрібно буде доплачувати. Підприємливо, що сказати. Проте все це компенсувалось нереально чистим та свіжим гірським повітрям, яке заходить в кімнату щойно відкриєш вікно. Та й виглядом на гори і водоспад також. Такими ранками хочеться жити.
Поснідали, прибрали, рушили далі. Husedalen – долина водоспадів. Настільки близько, як тут, ви їх не побачите ніде. Добратися можна двома шляхами: просто дорогою вгору – легшим, або ж сосновим лісом – цікавішим. Похід осилить навіть людина з мінімальною фізичною підготовкою, тож не переживайте, що не подолаєте весь шлях. Хоча він “на любителя”, тому що “залипати” на водоспади цікаво не всім. Мені теж було не особливо цікаво, але інша частина компанії хотіла, тому я погодилася.
Наступна точка – Берген. Ночували ми теж там. Цього разу в апартаментах з терасою, звідки було видно все місто з його тисячними і тисячними вогнями. Берген прекрасний і дуже жвавий вдень, Берген тихий, спокійний і не менш прекрасний ввечері. Не знаю чому, але в певний момент мені стало там настільки затишно, наче я вдома. Жаль, що ми мали можливість провести там лише один день.
Гуляючи набережною, заверніть у Брюгген. Цей квартал виглядає як окреме містечко, яке наче не стосується Бергена взагалі. Тут є купа магазинів, мистецьких галерей та ще багато чого цікавого. Зайдіть тут в Gunvor Shop. Якщо нічого не купите, то хоча б зможете подивитися, які круті ілюстрації створює власниця. Вони потрапляють на футболки, торбинки, листівки та в книжки. Продає в крамничці власне вона, тому зможете із нею навіть поспілкуватися, вона дуже мила та привітна. Також на набережній часто грають музиканти, є ринок морепродуктів та купа закладів. Можна смачно поїсти, пороздивлятися різнокольорові будинки-”візитки” Норвегії та Бергена зокрема і погодувати кумедних чайок. Думаю, якби я мала можливість переїхати в Скандинавію, то обрала б саме це місто.
Після Бергена на нас чекав Флом. Малесеньке село, яке мені чомусь дуже запам’яталося. Мабуть найбільше тим, що місцевих я там зустріла хіба що серед продавців сувенірів та у музеї.
Флом знаменитий своєю залізницею, яка має найбільший у Європі кут підйому. Я не каталась, тому що пожаліла грошей на білет, але кажуть, що потяг їде дуже мальовничим маршрутом. Також тут можна взяти велосипед на прокат, а можна просто погуляти пішки, як ми і зробили. Серед цікавого тут – поштові скриньки. Розмальовані вручну і підписані іменами тих, хто живе в тому чи іншому будинку. Прикольно і незвичайно.
На Флом ми витратили лише декілька годин, бо треба було вирушати в Осло – останню точку подорожі. Дорогою туди ми бачили купу водоспадів, діставалися таких високих точок, що закладало вуха і було видно, як гори протикають хмари, бачили, як погода змінюється буквально кожні 10 хвилин, від мало не морозного повітря до травнево-теплої приємної погоди. В цьому вся Норвегія.
Дісталися до Осло ми ввечері. Розділилися і пішли бродити містом. Загалом, воно нічим особливим не запам’яталося. Спочатку ти бачиш купу модерних будівель, роздивляєшся їх з відкритим ротом, а потім, коли заходиш глибше всередину, розумієш, що воно
особливо нічим не відрізняється від всіх інших великих міст. Хіба що о восьмій вечора тут завмирає буквально все: магазини, заклади, люди. Місто спить. Раджу в цей час погуляти алеєю, яка веде до королівського палацу. Ввечері при світлі ліхтарів там особливо гарно. Всі зникають з вулиць просто за лічені хвилини, тож здається, що ти сам-один на ціле місто. Люблю такі моменти.
Те, що буквально врізалося в мою пам’ять – нічне Осло. Лише при виїзді з міста я зрозуміла, наскільки воно гарне. Кожен ліхтар та кожне вікно будинку чи квартири, що світиться з настанням сутінок, створює тут таку магію, яку важко навіть якось описати. Нічне шосе, авто і Осло в чорно-золотих тонах… жаль, спогади не можна роздрукувати і повісити в рамку.
Рада, що Норвегія мене не розчарувала. Я не встигла побачити все, що хотіла, але це й добре, адже буде привід повернутись ще раз. І я обов’язково повернусь. До привітних балакучих скандинавів, похмурих гір і міст, таких великих, але таких затишних.
See you, Norway.