«Своїми піснями я буду ставити вам запитання. І нехай тут, за цю нашу з вами коротку зустріч, кожен із вас зможе віднайти свою власну відповідь, віднайде свої сенси, причини. Це буде наш досвід».
Є музика, що пробирає до кісток, бігає по тобі табуном мурах, прокрадається в найпотаємніші закутки твого внутрішнього, про існування якого ти навіть і не підозрював.
Одними з таких, (не)очікувано для мене, стали пісні Vivienne Mort. Непримітний, на перший погляд, український гурт, на виступ якого ти одного разу зовсім випадково потрапляєш – і більше не можеш з ним розлучитися.
Зачаровує все. Просто неможливо відвести погляд від вокалістки гурту, Даніели Заюшкіної, яка, між іншим, є як і автором текстів та музики, так і, власне, засновницею самого гурту.
Ця дівчина на своїх виступах робить щось просто невимовно-неймовірне. Особисто мені, чомусь, коли згадуєш саму Даніелу, постійно хочеться кликати її «лісовою мавкою» – у ній дійсно є те таємничо-містичне, щось від тієї сили, що повною мірою проявляється саме крізь живі виступи гурту.
Цієї весни Vivienne Mort вкотре вирушили в тур містами України, проте цього разу гурт вирішив презентувати нам особливу програму з вокальним квартетом. Вона складається з уже відомих пісень в новій обробці, а також з композицій, що звучать вперше.
Програму з вокальним квартетом вирішили презентувати лише у п’яти містах України. І саме Рівне отримало почесну місію розпочати цей тур.
«Багатоголосся жило в спорудах зі спеціально вбудованою і продуманою акустикою, де воно мало максимальну силу впливу на тих, хто слухає, і на тих, хто співає. Мені завжди хотілося, щоб голоси на сцені були живі, а зали – правильні. Тому для нас вибір залу мав дуже велике значення».
Справжнісінький костел, філармонія з історією, зал камерної та органної музики – саме таким було обрано місце проведення усього цього дійства.
Концерт? Меса? Що тебе чекатиме?
Звучить незвично й інтригуюче, як на сучасні концертні реалії, правда ж?
Я вперше побувала на виступі в такому атмосферному місці. Впевнена, що усі ці відчуття від побаченого і почутого супроводжуватимуть мене ще дуже довгий час. У цій атмосфері ти не можеш залишитись байдужим, і раптом на одній із пісень усвідомлюєш, що по твоєму обличчю починають котитися сльози.
Тільки уявіть – практично цілковита відсутність світла, гра тіней, приглушені відтінки кольорів, що змінювались, залежно від настрою пісні: від блідо-жовтуватого до яскраво-багряного, від холодно-блакитного до тепло-фіалкового. Клавіші, ксилофон, неймовірне поєднання голосів, а також абсолютна тиша залу, що час від часу змінювалась багатоголоссям оплесків. Видовище справді було, в певному сенсі, магічним.
Текст: Ілона Цибіна