6 червня 1987 року як мінімум для 70 000 тисяч людей Девід Бові став героєм. Саме тоді він виступив у Західному Берліні прямо перед Рейхстагом, недалеко від славнозвісної стіни. Тоді він звернувся до людей німецькою: «Ми передаємо найкращі побажання всім нашим друзям, які знаходяться по інший бік стіни» і заспівав «Heroes» ― пісню, народжену і вистраждану у Берліні. Як же післявоєнний Берлін вплинув на Білого Герцога, який захоплювався театральністю націонал-соціалістичної ідеології ?
Наприкінці літа 1976 року психічно і фізично виснажений Девід Бові переїхав до Західного Берліна ― це було найкраще місце для того, аби відпочити від тиску, отямитися і зануритися в незнайоме соціальне середовище. Девід поселився у 7-кімнатній квартирі на Хауптштрассе, 155. Через будинок ― гей-бар, Марлен Дітріх народилася за рогом вулиці. Сусідами Бові в цій типовій берлінській багатоповерхівці з високими стелями і похмурим фасадом були звичайнісінькі люди: від турецьких емігрантів до власників магазину автозапчастин з вітриною на вулицю. "Маленький і худенький з вузьким обличчям", ― згадує в інтерв'ю Tagesspiegel одна з дочок власниці будинку, де жив Бові, Барбара Янцен (Barbara Janzen). Головною контактною особою Бові в будинку 155 був названий батько Барбари, Вольф-Дітер Тревер (Wolf-Dieter Trewer), колишній моряк, який говорив сімома мовами. Тревер лагодив Бові машину, а потім роздобув для нього Мерседес з двома дверима. Музикант дарував йому в знак подяки свої платівки з автографами.
Після життя в Лос-Анджелесі берлінська анонімність часів холодної війни була для Бові як ковток свіжого повітря: «Я повинен досягти небезпечного рівня ― емоційного, розумового або фізичного. Життя в Берліні змушує вести спартанський спосіб життя, тож я почав жити відповідно до обмежень, що накладаються містом». Девіду подобалося, що він міг спокійно пройтися по вулиці, не будучи атакованим фанатами. У Берліні втомлений від слави Девід Бові реалізував свою потребу в нових знаннях і враженнях. Він знову почав писати картини, робити ескізи в блокноті і фотографувати, активно взявся за вивчення класичної музики і літератури.
До приїзду в Німеччину Бові був майже одержимий ідеєю нацизму. В інтерв'ю співак міг запросто завернути фразу типу: «Я був би відмінним диктатором, дуже ексцентричним і в міру божевільним» або «Адольф Гітлер був однією з перших рок-зірок». В Англії Бові, після повернення зі США, вітали тисячі фанатів, підкидаючи ліву руку вгору: журналісти помітили явну схожість цього жесту з нацистським салютом. У Берліні все змінилося. Бові відвідав залишки бункера Гітлера, познайомився з людьми, батьки яких служили в СС, а на Берлінській стіні знайшов графіті зі своїм ім'ям і свастикою. Це його не потішило. В оточенні німецької історії Девід Бові вилікувався від своїх «фюрерських» фантазій. Як казав його кумир Бертольт Брехт: «Мистецтво потребує знань».
За три роки життя в Берліні Девід Бові записав три платівки: «Low» (1977), «Heroes» (1977) і «Lodger» (1979). Хоча термін «Берлінська трилогія» можна оскаржити, бо тільки «Heroes» була повністю зроблена в Берліні, а «Lodger» записувалася в Швейцарії. Проте усі три платівки об’єднує авангардний дух європейської електронної музики. Запис здійснювався на студії Hansa. Кожного дня Бові велосипедом їхав до студії повз будівлю суду, де були засуджені змовники, які планували вбити Гітлера 20 липня 1944 року.
Під час свого добровільного європейського вигнання Бові співпрацював зі старими друзями ― Брайаном Іно, Робертом Фріппо, продюсером Тоні Вісконті, а також з маловідомими музикантами, які не могли повірити, що вони знаходяться в одній студії із суперзіркою. Наприклад, молодий гітарист Філ Палмер був вкрай здивований, коли йому зателефонував сам Девід Бові і попросив прийти і записати кілька гітарних партій. Таке співробітництво дозволило створити щось справді оригінальне.
Найвідоміша пісня з того часу ― «Heroes» ― записувалася за участю Роберта Фріппа. Вона розповідає про закоханих, які розділені Берлінською стіною, але щодня зустрічаються під носом у поліції і цілуються під звуки пострілів: «Ми можемо перемогти їх на віки вічні, а потім станемо героями хоча б на один день!»
У 1978 році Девід Бові провів турне з 70 концертів в 12 країнах, де презентував музику з перших двох альбомів трилогії майже мільйону слухачів. Він відмовився від наркотиків, тож це були його перші «тверезі» гастролі. Експеримент зі створення високохудожньої музики був успішно завершений. З’явилося і чергове захоплення ― гра в театрі. Девід Бові отримав пропозицію зіграти головну роль у п'єсі «Людина-слон», тому був змушений покинути Берлін і полетіти в Нью-Йорк. Фотографії, зроблені до і після берлінського періоду, показують, наскільки він змінився: крихкий, тонкий, блідий хлопець, який ніс в інтерв'ю нісенітницю про те, що британцям потрібен «фюрер», тепер виглядав здоровим і врівноваженим. У Берліні він знайшов те, що шукав: спокій, натхнення і нові ідеї.
Текст: Мар'яна Телючик